«Ребекка» Дафна Дюморье

Ребекка
Дафна дю Мор’е


Молода дiвчина, працюючи компаньйонкою в заможноi американки, iде з нею у Монте-Карло, де знайомиться з Максимiлiаном де Вiнтером – англiйським аристократом, який нещодавно став удiвцем. Вiн закохуеться в дiвчину й освiдчуеться iй. Пiсля медового мiсяця щасливе подружжя повертаеться в розкiшний маеток Максимiлiана в Англii – Мендерлей. Нова мiсiс де Вiнтер намагаеться догодити чоловiковi й стати справжньою аристократкою. Однак, здаеться, тiнь його колишньоi дружини Ребекки нависае над ii життям. Усе змiнить бал: мiсiс де Вiнтер за порадою економки вдягне костюм, у який колись була вбрана й Ребекка. Ця фатальна помилка розкрие таемницю смертi ii попередницi…





Дафна дю Мор’е

Ребекка



© Daphne du Maurier, 1938

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017


* * *




1


Минулоi ночi менi наснилося, що я знову приiхала в Мендерлей. Нiби стою перед залiзною брамою, що веде до алеi, i якийсь час не можу ввiйти, оскiльки грати передi мною зачиненi. На воротях – замок i ланцюг. Увi снi я покликала сторожа, але менi нiхто не вiдповiв, i, придивившись уважнiше крiзь поiржавiлi грати, я побачила, що в сторожцi не було нi душi.

Над димарем не вився дим, а крихiтнi загратованi вiкна зяяли пусткою. Затим, як це бувае у сновид, я раптом вiдчула в собi надприроднi здiбностi й, немов дух, пройшла крiзь перешкоду, що постала передi мною. Алея звивалася попереду, вигиналася i збочувала, як завжди, однак, простуючи далi, я побачила, що вона все-таки змiнилася – зробилася вузькою й занедбаною, зовсiм не такою, якою ми ii знали. Спершу я була спантеличена й нiчого не розумiла, та лише ухилившись вiд гiлки, яка низько гойдалася над стежкою, осягнула, що сталося. Природа знову вступала у своi права, крок за кроком, потайки, пiдступно охоплювала алею своiми довгими чiпкими пальцями. Гай, який завжди, навiть у минулому, загрожував алеi, урештi-решт перемiг. Темнi й свавiльнi дерева юрмилися з обох бокiв дороги. Буки з бiлими голими гiлками близько тулилися один до одного, iхне гiлля переплiталося в дивних обiймах, так що склепiння над моею головою нагадувало церковну аркаду.